Контакти
RSS
Кулішов М.В. Витоки геологічного та iндустріального туризму на Донеччині // Геотуризм: практика і досвід. Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції (22-24 жовтня 2020, Львів). — Львів: Каменяр, 2020. – С.142-146.
ВИТОКИ ГЕОЛОГІЧНОГО ТА IНДУСТРІАЛЬНОГО ТУРИЗМУ НА ДОНЕЧЧИНI
Михайло Кулішов
Національна спілка краєзнавців України, e-mail: donmining.info@gmail.com
ORIGINS OF THE GEOLOGICAL AND INDUSTRIAL TOURISM IN DONETSK REGION
Mikhail Kulishov
National Union of Local Lore Researchers of Ukraine, e-mail: donmining.info@gmail.com
Donetsk basin (or Donbas) is a special geological and geographical area in the south of East European Plain that includes highlands of Donets Ridge and its adjacent territories. Geological environment of Donbas combines not only a wide array of mineral resources but also a variety of magnificent nature landscapes that occurred as a result ancient geological processes. Thus unique geo-environment of the area have blended with features of industrial facilities which had emerged due to wealth of Donbas subsoil riches.
Сьогодні все більшою популярністю користуються так звані зелений та екологічний туризм, все виразніше заявляє про себе індустріальний або промисловий та урбаністичний туризм, які раніше були цариною «схиблених дослідників-одинаків», а тепер швидкими темпами набирають рис масового явища, а також, хоч і найповільніше, починає розвиватися геотуризм.
Якщо ж спробувати дуже коротко сформулювати перелік проблем, що заважають активному розвиткові індустріального, екологічного та геологічного туризму в Україні, та постаратися виокремити найголовнішу з них, то на передній план вийде одна: непроінформованість. При цьому дана проблема є домінуючою як для самих потенційних замовників аналогічних турів, так і для працівників туристичної індустрії, котрі через власну слабку обізнаність у цих сферах не спроможні запропонувати якісних програм своїм клієнтам.
Не менш важливою проблемою є відсутність взаємних комунікацій та грамотної співпраці між різними регіонами України, мешканці яких рідко відвідують «чужі» та значно віддалені території. Через це формується невірне стереотипне сприйняття, за яким, наприклад, бажаючі стати учасниками індустріального туризму, шукатимуть, його найперше, у таких містах як Запоріжжя чи Кривий Ріг, за екологічними турами, традиційно поїдуть у Карпатський регіон чи Волинське Полісся, а на запит про геотур, найімовірніше, будуть скеровані в печери Тернопільщини. Задля справедливості варто сказати, що давно діючими і відомими є екскурсійні тури в соляні підземелля м. Соледар Донецької області, проте їх мало хто ідентифікує як власне індустріальні чи геологічні, бо в уяві людей за ними закріпилася слава місць з видобування солі - продукту щоденного споживання кожним із нас, а тому видається чимось надто побутовим і буденним.
Проте, слід наголосити, що саме тема солі має в Україні одні з найкращих позицій для активного розвитку. Крім значної кількості самих об’єктів соляного промислу і пов’язаних з ним галузей, що розміщуються майже по всій країні та дають прекрасні можливості для взаємообміну туристичними потоками, «соляний туризм» може стати об’єднуючим для цілого ряду різновидів екскурсійних програм, у тому числі й індустріальних та геологічних турів.
У цьому напрямку, вже традиційно, тримає першість Львівська область, пропонуючи різний спектр як окремих турів, так і об’єднаних з іншими. Певні напрацювання з’явилися в Херсонщини, яка згадала про власний соляний потенціал і пов’язану з ним культуру українців - чумакування. Окремі спроби доєднатися до «соляної теми» робить Прикарпаття. І, мабуть, мало кому відомо про той потужний потенціал, який у даноми питанні може запропонувати українському та зарубіжному туристові Донецька область. На сьогоднішній день ми маємо не лише фактично готові до екскурсійних турів об’єкти, зацікавлених і готових до роботи людей, професійно розроблені спеціалізовані тури. У нас за плечима є унікальний скарб - історія функціонування промислово-геологічної туристичної індустрії, яка успішно працювала тут понад сто років тому, і яка сама є предметом зацікавлення та інтересу.
Донецький басейн (Донбас) - особлива геолого-географічна зона на півдні Східно-Європейської рівнини, що включає підвищений Донецький кряж і безпосередньо оточуючі його території. Історія систематичних геологічних досліджень Донецького кряжа почалася з ХVІІІ століття, зі середини ХІХ-го - триває масштабне промислове освоєння, а Донецький кам’яновугільний басейн за цей період перетворився на потужний індустріальний район. Так відбулося поєднання двох абсолютно різних за суттю понять: геологічного середовища регіону, яке являє собою не лише набір корисних копалин, але й різнопланові, цікаві науково і неймовірно красиві природні ландшафти, створені тектонічними й атмосферними процесами, та об’єктів промисловості, діяльність яких стала можливою саме завдяки багатству донецьких надр.
Про цю унікальність Донецького басейну як природного геологічного об’єкта, що не має аналогів у світі, на початку ХХ ст. відомий геолог, академік О.П. Карпінський (1847 - 1936) писав: «Нигде, ни в одной стране неизвестно до сих пор подобного по продолжительности и полноте совмещения морских и континентальных осадков, какое наблюдается в Донецком бассейне» [2] (тут і далі збережено мову автора - М.К.).
Тому немає нічого дивного в тому, що Донбас завжди приваблював туристів своєю кількістю різноманітних заводів, фабрик, шахт, що типово відрізняло його від інших регіонів, а володіючи власними геологічними особливостями, ставав ще й базою для геологічних екскурсій. Значні досягнення краю у розвідуванні корисних копалин відзначалися, до прикладу, вже учасниками екскурсії VII Міжнародного геологічного конгресу на Донецький кряж (1897 р.). Тоді у звіті про свою участь в екскурсії знаменитий французький академік Жан Альбер Годрі змушений був визнати, шо палеозойські відклади Донецького кряжа настільки детально вивчені, що кожний геолог, який вивчає палеозой, повинен їздити туди вчитися [1].
Перші документальні свідчення про відвідування промислових об'єктів не фахівцями, а мандрівниками відносяться до ще більш раннього періоду і датуються початком XIX століття. До таких, що збереглися в письмовому вигляді та містять неймовірно для нас детальну та різноманітну інформацію, належать вельми цікаві описи Лисичанського рудника, які залишив доктор Орест Шуман під назвою «Нечто о каменно-угольной ломке в Бахмутском уезде Екатеринославской губернии». Вони були опубліковані в «Украинском вестнике на 1817-й год», що видавався при Харківському університеті впродовж 1816-1819 рр. Євграфом Філомафітським (1790 - 1831) і Розумником Гонорським (1791 - 1819) за участю Григорія Квітки-Основ’яненка (1778 - 1843).
Д-р О. Шуман описав свої враження від поїздки, викликаної бажанням покинути на якийсь час міську атмосферу та насолодитися принадами сільського життя, поєднавши їх з власною цікавістю до вугледобування та мрією побачитися «с другом моим Г. де К-ве (Густав Гесс де Кальве, старший член правління Луганського ливарного заводу 1816-1822 рр., гірський начальник Луганського заводу 1822-1827 рр. - М.К.). Он живет теперь в новом круге действий, в казенном Луганском литейном заводе; и тому прошло несколько лет, как мы не видали друг друга. Итак я не нашел лучшего первых весенних дней занятия, как посещение моего друга. Проехав чрез лесистые места Змиевского уезда, переправясь чрез разлившийся Донец в равнины Изюмского и пробравшись по гористым местам Бахмутского уезда, на конец приехал я в Луганский завод, где друга своего однакож не застал. Сия неприятность вознаграждена была гостеприимством и новым знакомством с почтеннейшим Директором тамошнего завода Ст. Сов. Я. К. Н - ом (Яків Харитонович Нілус - М.К.). В доме сего чиновниками своими и окружающими соседями любимого и почитаемого мужа, в кругу любезнейшего его семейства провел я несколько дней и поехал в Лисичий боярак, — откуда доставляется каменный уголь нужный для произведения работ в заводе. Дорога вела вдоль речки Луганки между скалами и известковыми горами, простирающимися по левому берегу, что редко бывает в природе. Наконец довольно крепкий серный запах дал мне почувствовать близость сего горного заведения. Оно находится на превысокой горе, с которой глаз обнимает пространство на пятьдесят верст в Воронежской Губернии. Гордо течет Донец у подошвы горы с северо-запада к юго-востоку, окруженный по местам густым лесом. Необозримые песчаные степи на левой его стороне, между тем как на правой представляются луга и поля усеянные курганами и многолюдными селениями. Здесь, как говорит предание, стояли в древности леса густые, не проходимые, истребленные переходившими с места на место Татарами. Надзиратель сего заведения Г. Н. К. (Гаврила Микитович Козін - М.К.), чиновник знающий весьма хорошо горную часть, принял меня дружески. Я опускался с ним во внутренность земли и нашел, что сие заведение, единственное в России, заслуживает особенное внимание» [11] (виділення в тексті мої - М.К.).
Особливо користувався тоді популярністю індустріально-просвітницький туризм серед учнівської молоді дореволюційної Росії. Так, наприклад, відомо, що у 1904 році 23-є вихованців різних класів Бахмутської чоловічої гімназії у супроводі її директора П.І. Бракенгеймера, інспектора Г.О. фон Гаазе та викладачів М.М. Смельницького і Г.А. Макагона провели освітню екскурсію за маршрутом: Бахмут - ст. Краматорська - Лозова - Сімферополь - Бахчисарай - Севастополь - Одеса - Херсон - Олександрівськ – Бахмут [8]. На місці першої зупинки - станція Краматорська - екскурсанти детально оглянули розташований неподалік від вокзалу залізниці чавуноливарний завод, на що дав дозвіл особисто директор заводу за сприяння начальника вокзалу, котрий з розумінням і великою увагою віднісся як до самих учасників мандрівки, так і до їх потреб. На заводі учням детально розповіли про доменні печі, принципи добування чавуну зі залізної руди та показали її взірці. Потім на очах відвідувачів було проведено відлив виробів із чавуну.
Можна лише здогадуватися, який пізнавальний ефект мало усе побачене на уяву молодих людей, скільки неймовірних емоцій подарувало кожному з них!
1907-го року напередодні великодніх канікул ученицями гімнізії Ілляшевої-Менчиць (м. Харків) у супроводі викладачки природознавства і фізики була організована невелика освітня поїздка до ст.Деконської на Брянцевські соляні копальні та на Сантуринівські заводи в Костянтинівці. Екскурсантки оглянули: скло-, дзеркальний та сталепрокатний заводи. Завдяки люб‘язності керівництва залізниці і тій увазі, з якою адміністрація заводів поставилася до молодих екскурсанток, поїздка минула дуже вдало. Учениці винесли з мандрівки багатий запас нових відомостей і безліч вражень [12].
Схожі поїздки організовував і Микола Афанасійович Рєпін - викладач Михайлівського Воронезького кадетського корпусу. До слова, цей навчальний заклад був серед перших у Російській імперії, де почали практикувати доволі тривалі поїздки учнів країною з освітньою метою. В мандрівці на Південь Росії, Донбас та Північний Кавказ кадети відвідали завод у Сулині (тепер Красний Сулин Ростовської обл. - М.К.), спускалися в шахту з видобутку антрациту, в Луганську побували на патронному заводі, сталеливарному заводі Гартмана і Юрівському заводі, де їм були показані різноманітні виробничі процеси: клепання парових котлів, прокат і литво сталі й чавуну, будову і принцип роботи доменних печей. На заводі Ауербаха, поблизу станції Микитівка, кадетам демонструвався процес виробництва ртуті. А ще вони оглядали Брянцевську соляну копальню, де «многие из экскурсантов купили на память вещицы из плотных кусков соли» [9].
Яка символічна стабільність! Минуло понад сто років, але й нині туристи можуть зробити те саме: обрати серед безлічі варіантів сувенірів, викладених у торгових ятках біля екскурсійної соляної шахти «Артемсолі», собі «на згадку виріб із щільного шматка солі».
Варто відзначити, що промислові екскурсії пропонувалися до послуг навіть відпочивальникам Слов’янського курорту в дореволюційний період. Ось як, до прикладу, звучала рекламна пропозиція такої мандрівки у 1914 році: «Развлечению приезжей на Славянский курорт публики немало способствуют разного рода экскурсии в окрестности Славянска., как например: меловые горы по берегу Донца, Святые Горы, куда путь по Северо-Донец. жел. дор. и 7 верст трамваем через живописный лес Графа Рибопьера, и церкви на вершинах меловых гор; старинные пещеры и келии схимников, вырезанные в горах. В Дружковке, в Краматоровке громадные рельсопрокатные и железоделательные заводы; в Горловке ртутные рудники и каменноугольные шахты; в Брянцевке (около станции Деконовки) ломка каменной соли, для гостей — при освещении бенгальскими огнями» [3].
Схожі рекомендації на правах реклами містилися і в тогочасних довідниках залізничних шляхів сполучення. Багато з цих видань, зокрема, «Спутники по железным дорогам» обов’язково радили відвідування соляних копалень в околицях Бахмута. Рекламовані в дореволюційних довідниках соляні шахти до цього часу залишаються туристичною «родзинкою» Донецької області. Вельми цікавим та навіть гідним наслідування прикладом тогочасної реклами промислового туризму є ще один витяг зі згаданого колійового довідника: «Ежели вы, путешественник, располагаете свободным временем, то «Спутник» советует сделать небольшую экскурсию от Попасной в сторону и, проехав по железной дороге 25 верст до станции Курско-Харьково-Севастопольской ж. д. Деконская, посетите расположенный в двух верстах от станции Брянцевский соляной рудник «Французского О-ва для разработки каменного угля и соли в Южной России». Спустившись в удобной вагонетке по проволочному канату на 6 саженей в глубь земли, вы очутитесь как бы в заколдованном царстве подземного Плутона. Высокие сводчатые залы, с массою воздуха, освещенные электричеством, свет которого отражается в миллионах кристаллов стен потолка и грандиозной лестницы, высеченной, как и все здесь находящееся из соли, которой из одного этого рудника было вывезено в 1898 году 7.722.600 пудов, — буквально достойны удивления» [10].
А те, що подібні екскурсії користувалися попитом та викликали захоплення у відвідувачів, підтверджують, наприклад, захоплені відгуки про відвідування соляних рудників, залишені такою відомою особистістю як Д.І. Менделєєв. Він у 1888 році відвідав Брянцевський соляний рудник, де «спускался сам и ходил вместе с управляющим промыслом, бар. Корфом, по громаднейшим чудным залам Брянцевской соляной копи» та пророкував у майбутньому створення тут спелеосанаторію: «Здесь, в этих копях Летуновских, Ивановских и им подобных, будут отдыхать когда-нибудь от рабочего устатка донецкие деятели, станут, может быть, и лечиться здесь, потому что тут воздух с температурой, зиму и лето равной около 10°Ц, пропитан солью, дышится легко, и будут тут задавать фантастические подземные пиры в хрустальных сказочных залах с чудным резонансом. Тут складывать будут и распивать вина юга России, — лучших погребов не придумать» [5].
Не виключено, що, опираючись саме на цю думку світила від науки, перша спроба закласти підприємство з виробництва класичного ігристого вина в СРСР була зроблена в соляних шахтах міста Соледар (тоді містечка Карл-Лібкнехтівськ - М.К.). Проте, ані видатний хімік, ані тодішні винороби не врахували агресивності соляного середовища у підземеллі: залізні обручі на дубових бочках «роз’їла» сіль, і залите у них для витримки вино почало витікати. Саме це стало причиною перенесення виробництва до сусіднього Артемівська (тепер Бахмут - М.К.), де в давніх гіпсових штольнях у 1950 році заклали першу партію, а в 1954-му отримали «Артемівське шампанське», смак якого тоді вразив багатьох знавців та експертів і продовжує вражати шанувальників ігристих напоїв до сьогоднішнього дня.
Повертаючись до історії розвитку промислового туризму, варто згадати цікаве з цієї точки зору оповідання С. Меча «Шахта Петр Великий». Сергій Павлович Меч, видатний географ-методист, педагог, письменник і публіцист свого часу, відвідав голандську соляну шахту «Петро Великий» біля ст. Ступки наприкінці 1890-х років й опублікував розповідь про Бахмут і детальний опис відвідування цієї шахти в своїй знаменитій хрестоматії «Россия. Географический сборник для чтения в семье и школе» [13].
Схожі детальні описи Брянцевської соляної копальні публікувалися в журналах «Юный читатель», 1899 р., (Кузнецов И., «Брянцевская соляная копь») [4] і «Географическая хрестоматия для чтения в школе и дома», 1909 р., (Нечаев О.П., «По морю и суше») [6].
Вартою уваги дослідників є також інформація про відвідини того ж Брянцевського соляного рудника в жовтні 1912 року владикою Катеринославської єпархії, преосвященним Агапітом, єпископом Катеринославським і Маріупольським: «Редким по риску, решимости и самоотверженности является в эту поездку посещение Владыкою Брянцевских соляных копей. Не слыхано было, чтобы Архиереи спускались в шахты на значительную глубину. Но, к удивлению всех, наш Владыка совершил и это рискованное дело. (...) ...водили они потом Владыку по всем своим бесконечным соляным 15-ти саженной высоты галереям; произведенное ими разноцветными огнями во всех перекрестках и поворотах освещение и взрывы целых коридоров соли при бенгальских огнях всем доставили великое удовольствие» [7].
Усі наведені факти - це не лише серйозна наукова база для історичних досліджень. Вони - приклад діяльності наших попередників, зразки для наслідування та, фактично, готове підґрунтя для розвитку туристичної галузі Донеччини і України. Перші кроки поєднати багатство цікавинок регіону з туризмом уже розпочали місцеві ентузіасти.
Громадські організації «Бахмат» і «Українська природоохоронна група» виступили з пропозицією створення геологічної пам’ятки природи загальнодержавного значення «Бахмутська сіль» та ініціювали з цього приводу громадські слухання. Площа запланованої підземної заповідної частини складає 6,5 га і являє собою територію відпрацьованих виробіток, виділених під проведення екскурсійно-туристичної діяльності та оздоровлення. Статус пам’ятки природи захистить її від можливого втручання і руйнування в майбутньому та ймовірної заборони відвідування якщо підприємство «Артемсіль» перейде в приватну власність.
Іншим прикладом є спільна діяльність туристичної фірми «Лазурит», ресурсу «Шахты и рудники Донбасса» (donmining.info) та громадського об’єднання «ЦПГА «Крила», котрими розроблено і вже пропонуються мешканцям та гостям Північної Донеччини:
● «Шлях, позначений сіллю», туристичний маршрут з відвідуванням соляної шахти у м. Соледарі;
● «Стежками підземного світу», тур, в програмі якого відвідування закинутих гіпсових рудників та підземної частини заводу ігристих вин «Артвайнері»;
● велотури різної тривалості і складності місцями, пов’язаними з історією соляного промислу Донбасу;
● пішохідні маршрути, складені так, що будь-якої пори року готові вразити геологічним різномаїттям краю, знайомлять з унікальною експозицією, створеною на основі приватної колекції мінералів та скам’янілостей Донбасу;
● «Туристична Лиманщина» (greentour.dn.ua), сайт для інформування та рекламування туристичних принад цього мальовничого куточка України.
Висловлюю подяку за переклад та літературне редагування Оксані Дрогомирецькій, м. Івано-Франківськ.
Список використаних джерел:
1. Бондарчук В.Г. Геологія України — Київ: Видавництво Академії наук УССР, 1959. – С21-22.
2. Карпинский А.П. Памяти Л.И. Лутугина // Поверность и недра. – 1916. – № 5 – С. 204.
3. Коссовский В.Н. Славянский курорт: лечебные грязи, рассолы и его соленые озера / Д-ра Мед. В.Н. Коссовского. Директора Слав. Мин. Вод. — Славянск: Тип. А.О. Котлярова, 1914. – С.51-52.
4. Кузнецов И. Брянцевская соляная копь // Юный читатель. – 1899. – № 35-36.
5. Менделеев Д.И. Будущая сила, покоющаяся на берегах Донца // Северный вестник. – 1888. – №8 (август). Отдел второй. – С.72.
6. Нечаев А.П. По морю и суше: Геогр. хрестоматия для чтения в шк. и дома / Сост. А.П. Нечаев. Ч.1. – Москва: тип. т-ва И.Д. Сытина, 1909. – С. 321-325.
7. Отчет о поездке Его Преосвященства, Преосвященнешего Агапита, Епископа Екатеринославского и Мариупольского, для обозрения церквей, школ и учебных заведений г.г. Ростова на Дону, Луганска, Бахмута и Мариуполя в октября месяце 1912 г. // Екатеринославские епархиальные ведомости. – 1913.– №9 (21 марта). – С. 180–181.
8. Смельницкий М.Н. Образовательная экскурсия воспитанников Бахмутской гимназии // Естествознание и география. – 1905. – №2. Февраль. – С. 64.
9. Репин Н.А. Образовательные прогулки по России. 1894-1902 / Сост. Н.Р. - Санкт-Петербург: тип. А.Бенке, 1903. – 263 с.
10. Родзевич А.И. Спутник пассажира по Юго-Восточным железным дорогам [в 3 вып.]. Выпуск II. Балашово-Харьковская, Донецкие Каменноугольные, Восточно-Донецкая и Елец-Валуйская линии / Сост. А.И. Родзевич, коммерч. агент юго-вост. ж.д. – Москва: Издание общества Юго-Восточных железн. дорог, 1900. – С. 204.
11. Шуман Орест. Нечто о каменно-угольной ломке в Бахмутском уезде Екатеринославской губернии /Доктор Орест Шуман // Украинский вестник на 1817-й год, издаваемый Евграфом Филомафитским и Разумником Гонорским. Часть шестая. – Месяц июнь. – Харьков, 1817. – С. 300–315.
12. Экскурсия учениц гимназии // Утро. – 1907. – 18 апреля (№ 123) – С. 4.
13. Stoupky. Четвертое измерение. Издание второе, исправленное и дополненное. — Краматорск: «Печатный дом», 2018. – С. 39-41, 74-80.