Шановні дослідники історії гірничої справи та всі зацікавлені! Напередодні Дня Шахтаря ми, редакція сайту, маємо честь подарувати вам особливий скарб. Ми пропонуємо вам ексклюзивний доступ до скану рідкісного видання. Бажаємо вам приємних вражень під час вивчення цього видання та нехай воно надихне на нові дослідження та досягнення. Але спочатку пропонуємо ознайомитися з історією цього видання та його пошуками.
 |
| Міртов Олексій Василькович |
Вже важко згадати в якому джерелі ми побачили першу згадку про «Словник донецького гірника» авторства О.В. Міртова. Погуглив стало зрозуміло, що цей словник був розкритикований як класово-ворожий та вилучений із книгосховищ та бібліотек. Продовжуючи читати, вивчати різні праці по Донеччині зрідка в них з'являлась згадка про цей словник. Як завжди, заборонене викликало цікавість. І в один момент ця цікавість переважила, і виникло рішення - треба його знайти. Якщо навіть невелика група дослідників використовувала його, включаючи професора мовознавства
Євгена Степановича Отіна, це означає, що він має існувати десь. Ми написали листи в різні бібліотеки Києва, Харкова та інших міст. Отримали відповіді: «Не знайдено». Також ми звернулися до Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України. Відповідь гласила, що є всі випуски Етнографічного вісника, окрім №10, в якому був надрукований цей словник.
На допомогу нам прийшла праця «Збірник пам'яті українського бібліографа Федора Максименка». В цій праці люди згадували, як для їх наукових робіт Максименко знаходив копії рідкісних видань в тому числі і «Словник донецького гірника».
Треба сказати, хто такий Федір Пилипович Максименко. Його називають Патріархом української бібліографії ХХ століття. Він був автором та редактором багатьох праць з бібліографії і одним із фундаторів бібліотечно-бібліографічної справи в Україні. Федір Пилипович народився 5 лютого 1897 року в селі Біленькому Катеринославського повіту (сьогодні Запорізька область) в родині священика. Він закінчив Катеринославську духовну семінарію. У період з 1919 по 1922 роки Федір Пилипович працював у різних культурно-освітніх закладах Бахмутського повіту. Він був бібліотекарем Донецького відділу народної освіти, завідувачем шкільним музеєм земства, який під час приходу радянської влади був реорганізований у повітовий краєзнавчий музей у місті Бахмут, та завідувачем бібліотечною секцією повітового відділу політосвіти. Згодом він очолив районну бібліотеку в місті Костянтинівка.
В цей час у журналі «Просвещение Донбасса» була опублікована праця Максименка «Материалы к библиографии Донецкого края (преимущественно Бахмутского уезда)». Це була перша краєзнавча бібліографічна праця одночасно і для Максименко і для Бахмутського повіту (перший у літературі покажчик робіт про Донбас, 182 записи).
 |
| Федір Максименко 1920-ті роки |
Далі життя Максименка було пов'язане з різними бібліотеками Києва, а також з Науковою бібліотекою Львівського національного університету імені Івана Франка. І от саме в цій бібліотеці Львівського університету, в відділі рукописів та рідкісних книг, де працював Максименко, нам відповіли: «Так, цей словник знаходиться в наших фондах».
Тому ми замовили сканування та викладаємо
його онлайн, щоб більше ніхто не мусив його шукати.
Міртов О.В. Словник донецького гірника // Етнографічний вісник. – 1932. – Кн. 10 – С.1-21.
Перед тим як читати цей словник, треба зрозуміти, що немає нічого сталого на цій землі. Все тече, все змінюється. Наприклад, у словнику написано, що місцеві селяни не дуже охоче вирушають на роботу до шахт та дивляться з презирством на шахтарів. Проте це не відповідає повністю дійсності. Якщо взяти, наприклад, Горлівсько-Щербинівський район чи деякі райони в Слов'яносербському повіті, то тут шахтарство мало свій корінь в селянському середовищі. Тоді, коли не було роботи на полях, селяни об'єднувались в артілі з невеликою кількістю людей (зазвичай 10-15 осіб) та розпочинали видобуток власноруч зробленими шахтами, схожими на колодязі. Потім, у 1871 році, в цьому районі Поляков почав будувати професійну шахту «Корсунська копальня №1» (пізніше відома як
«Кочегарка»). Для її роботи вже потрібна була значно більша кількість робітників, далеко більше ніж 10-15, як на селянських шахтах. З плином часу кількість професійних шахт збільшувалася, і, відповідно, зростала потреба в робочій силі. Самі робітники почали приїжджати з різних губерній Імперії. Відсоток робітників з різних регіонів постійно змінювався, це в значній мірі залежало від того, де в даний рік врожай був незадовільний і селянам потрібно було допомогти своїй сім'ї вижити або зробити якийсь стрибок у своєму житті, для чого може знадобитися гроші, щоб купити сільгоспінструмент, обладнання, тварин або землю. Отже, на ці шахти місцеві мешканці не дуже віддавали перевагу роботі як наймані робітники, вони залишалися при своїй традиційній роботі на полях або працювали на невеликих селянських шахтах. Однак часом вони все ж таки долучались до роботи на великих професійних шахтах. Спочатку це було пов'язано з роботами на поверхні, такими як логістика та харчування, пізніше - вже підземні. Тому зрозуміло, що цей словник, виданий у 1932 році, є актуальним саме для цього періоду. Ми не можемо використовувати його як приклад шахтарського жаргону для селянських шахт. Невідомо, як відрізнявся жаргон на шахтах, де були татарські робітничі колонії, від тих, де таких колоній не було. Також невідомо, як вплинула на жаргон велика кількість китайців, які були привезені для компенсації дефіциту робочої сили під час Першої світової війни.
 |
| Газета «Утро» (м. Харків) від 10.05.1915 р. |
І ми знаємо, що сьогодні частина слів з цього словника й досі вживається і є актуальними, а деякі вже ні. Деякі слова можуть бути забуті, особливо через механізацію та автоматизацію частини устаткування та професій. Також, з часом з'явилися нові слова і вирази, які стали вживатися в шахтарському середовищі.
Підготував Etnografo Donetz
Контакти
RSS
