Лампонос. Зниклі професії Донбасу

Лампоноси* шахти «Бутівка»

*Лампонос — зникла шахтна професія, робітник, що розносив по гірничих виробках на місце праці нові, заправлені лампи. Лампоносами працювали в основному діти та підлітки. «На шахту прийшов він шістнадцятирічним підлітком. Спочатку працював лампоносом, а останні 29 років — вибійником» (Роб. газ., 25.1 1963, 2). «А перша професія, як вступив на шахту, була лампонос. Обвішають тебе лампами з ніг до голови, і тягнеш ти їх по всіх вибоях. Поки дотягнеш, половина згасне. Чекає, чекає на лампу забійник, сидить у темряві, а тут лампонос прилазить — також усі лампи згасли. Ну, буває, що зі злості й пне хлопця. Після лампоноса «ветродуями» ставали» (Жур. "Октябрь", 1959).

Міртов О.В. Словник донецького гірника (Етнографічний вісник Кн. 10, 1932)

Шановні дослідники історії гірничої справи та всі зацікавлені! Напередодні Дня Шахтаря ми, редакція сайту, маємо честь подарувати вам особливий скарб. Ми пропонуємо вам ексклюзивний доступ до скану рідкісного видання. Бажаємо вам приємних вражень під час вивчення цього видання та нехай воно надихне на нові дослідження та досягнення. Але спочатку пропонуємо ознайомитися з історією цього видання та його пошуками.

Білецька В.Ю. Шахтарські пісні (Етнографічний вісник Кн. 5, 1927)

Білецька В.Ю. Шахтарські пісні // Етнографічний вісник. – 1927. – Кн. 5. – С.50-71.

«Коли доводиться говорити про порівнюючи малу дослідженість та відсутність наукової розробки українських лірично-побутових пісень взагалі, то відносно нових побутових пісень, що виникли за останній час в зв’язку 8 розвитком фабричного та промислового життя на Україні, треба зазначити) що не тільки будь яких дослідів, а й самих матеріялів бракує зовсім. Так, принаймні, стоїть справа з Донбасом та з донбасівськими шахтарськими піснями.

Донбас, як центр кипучої камінно-вугільної промислової діяльності, що неймовірно швидко розвинувся протягом кількох останніх десятиліть, де побудовано величезну кількість підприємств різного калібру, де скупчено десятки тисяч робітничого люду, загнаного безземеллям в глибокі шахти, — все це не могло не спричинитись до розвитку відповідної творчості, до появи пісень, в яких відбилась би в той чи пінний спосіб праця, побут і настрої робітника-шахтаря.

Чи ж є де зафіксовані цей побут і творчість, що створилась в умовах праці, повної небезпеки? Чи вживали якихось систематичних заходів в цьому напрямку? Не помиляючись можна сказати, що ні. Коли що й маємо, то тим здебільшого зобов’язані художній літературі (Черкасенко, Серафімович, Пильняк та инш.).

Збирачі українського фольклору, захоплені збиранням матеріялів з минулого життя України, не звертали уваги на шахтарів, більш того, умисне обминали їх творчість. Зіпсована "жаргонна" українська мова, частушка, як пануючий тип пісні, порівнюючи новий в українській усній творчості, мало привабливий зовнішній вигляд "промислового пейзажу", ці нові ознаки нового побуту індустріалізованої України, не пасували до завдань романтично настроєного українського збирача, якого більше вабили українські села коло Дніпра з їх безпосередньою поезією природи...»

Віра Білецька, Науковий співробітник Харківської Дослідчої Катедри Української Культури.

Завантажити PDF
Джерело: Електронна бібліотека "Історична спадщина України"