Шубін — елемент нематеріальної культурної спадщини Донецької області

За результатами засідання обласної комісії з формування обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Донецької області, яке відбулося 30 березня 2023 р., до переліку додано три нових елементи, серед яких — персонаж шахтарського фольклору Шубін і легенди про нього.

Легенди про Шубіна поширені на території більшої частини Донецької та на півдні Луганської області, що було зумовлене розвитком вугільної промисловості Донецького басейну. Заявку на елемент нематеріальної культурної спадщини було подано від Покровської міської територіальної громади, адже це шахтарський край, значна частина мешканців якого працюють або працювали на вугільних підприємствах м. Покровськ, м. Родинське, смт Шевченка. І саме з Покровськом (колишнє Гришине) пов'язана мабуть одна із перших письмових згадок про легенду о шахтарськом дусі. 

З жовтня 2020 року Покровським історичним музеєм розпочато збір легенд, розповідей та спогадів пов’язаних із Шубіним, в існування якого вірять вже протягом майже століття шахтарі Донбасу. 

Треба зазначити що це не перша ініціатива з приводу внесення образа Шубіна як елемента нематеріальної культурної спадщини. Так, у 2017 році у Лисичанську знято відеоролик "Легенда про Шубіна", а у 2018 році Лисичанський краєзнавчий музей подав цю легенду, як елемент нематеріальної культурної спадщини м. Лисичанська. Але заявка так і не була затверджена.

Хто такий Шубін?

Шубін — міфічний персонаж шахтарського фольклору Донбасу, дух-захисник гірників, «господар шахти», покровитель шахтарів. Зазвичай в оповідках він добрий, але може бути й лихим. Шубін попереджає про небезпеку обвалу, допомагає в тяжкій праці. Може допомагати робітникам, які потрапили під завали, показуючи де знаходиться вихід, але може й під землею збивати людей із дороги або завести у підземний лабіринт, із якого немає виходу. Старі шахтарі стверджують, що це залежить від того, з якою людиною він зустрічається — доброю чи поганою.

Образ Шубіна схожий на інших представник шахтарських казок та легенд, таких як західноєвропейський Кобальд, польський Скарбник що живе в соляних копальнях Велички чи чеський Пустецький з вугільної шахти поблизу Карвіни тощо.

Найчастіше Шубіна зображують в образі старого шахтаря, що кашляє по-старому, з яскраво палаючими очима. Має величезну силу. Шубін користується і знаряддям гірничої праці. Шубін, наприклад, носить з собою обушок або кайло, шахтарську лампу та інколи гачок, «яким тягають вагонетки». Шубін любить жартувати: лякає шахтарів, раптом вибухнув у темряві сміхом, або хватаючи за ногу. Мешкає він нібито в далеких або давно занедбаних виробках, де може блукати непоміченим. 

 

Легенди про Шубіна

«Шубин — это кто ж такой? — розповідає у своєму знаменитому романі «Донбасс» Борис Горбатов. — Как тебе сказать, — засмеялся комендант. Брехня, конечно. Старики выдумали. Будто бродит по шахтам такое существо, Шубин называется, шахтеров пугает. В дальних выработках он проживает. Или в брошенных… Кому встретится, тому, значит, амба. Завалит».

Існує дуже багато легенд та переказів про нашого міфічного Шубіна, які записували та включали у свої твори письменники Донбасу. Окрім Б. Горбатова у своїй творчості торкалися образу Шубіна — Ілля Гонімов, автор відомих творів «Шахтарчук» та «Старая Юзовка», Леонід Жариков, Іван Костиря. Багато легенд про Шубіна було зібрано науковцями які досліджували робітничий фольклор. Ряд версій про походження Шубіна висувається у книзі «Байки, сказы и бывальщины Старого Донбасса» (2004), написаної колишнім шахтарем та з м. Стаханов Луганської області Євгеном Коноваловим. Автор зібрав та опрацював кілька десятків шахтарських легенд, що існували у шахтарських селищах Луганської та Донецької областей.

Більш романтичні легенди розповідають про загиблого шахтаря, чий дух досі гуляє шахтами Донбасу і захищає шахтарів від небезпеки. Версії легенди різняться у різних місцевостях. Існують легенди що начебто жив якийсь власник шахти на початку 20-го століття, чи може XIX, на прізвище Шубін, і який був добрий (чи навпаки не добрий) до своїх працівників. Чи навіть від давно вже зниклої шахтарської професії — газопал. А в деяких легендах все це перемішалося разом.

Одна з найперших відомих письмових згадок про підземного духа Шубіна зустрічаєтеся у новелі «Шубін бавиться» українського письменника, представника покоління Розстріляного відродження Сави Божка. Новела «Шубін бавиться» належить до кінця 1920-х років і була опублікована в журналі «Всесвіт» від 11 листопада 1928 року, а пізніше увійшла в відомий роман «В степах», який вперше був надрукований у 1930 році. Вважається що у романі «В степах» автор зобразив картину зародження промисловості тогочасного селища Гришине в Західному Донбасі, сучасний Покровськ. У широких степах західного Донбасу, знаходилася і батьківщина автора — хутір Крутоярівка. 

В школі № 12 м. Покровськ, завдяки вчительки цієї школи Божко Надії Григорівни (однофамілиці видатного земляка) було організовано музей С. Божка та зібрано чималий документальний матеріал про письменника. Станом на 2021 р. шкільного музею вже немає, унікальні матеріали передані до Покровського історичного музею.

«Попервах дуже шуміла в стовбурах вода, а далі Вавілов цього уже не помічав. Звуки, розходячись по підземних галереях, підхоплювали інші і, повертаючись назад, несли до Вавілових ушей тріскання цямриння і гупання шматків обваленої породи.

Так буває завжди, коли немає в копальні людей. Тоді панує підземний шум з різноманітними нюансами. А із усього примітивна фантазія селюка-шахтаря утворила фантастичного «хазяїна шахти Шубіна».

Шубіна Вавілов ніколи у вічі не бачив, але вірив, що він є в копальні. Вірив, що він існує так, як існує в лісі лісовик, у воді — водяник, а в шахті — «хазяїн-домовик». Не вбога фантазія Вавілова створила ці казкові образи, не він і Шубіна вигадав. Йому, — молодому шахтареві,.— уяву про «господаря Шубіна» склали ті сотні й тисячі, попередників, що десятками років працювали під землею і гинули в оцих норах. Вавілову довелося лише прийняти його існування і боятися.

Вавілов вірив, боявся і зараз боїться. Боїться, бо не знає, в якому образі Шубін прийде на стайню. Казали, що він туди заходить і цапом, і півнем, і котом. Старий п'янюга Нюхало, — Нейманів конюх, — бачив його навіть в образі великого змія. Нібито сидить Нюхало на мішках з вівсом, а Шубін з-під коня Орлика виповзає-виповзає.. Здоровенна така гадюка!.. Стала на хвіст і ходить на хвості від одного каня до другого. А потім підійшла до Нюхала та лясь його по пиці хвостом.

Декому з конюхів Шубін являвся в образі підрядчика Цапка. Хвалився один, ще в неділю, коли нікого, опріч конюхів, і палкою не загониш до копальні, раптом звідкілясь виходить Шубін в образі підрядчика».

Цукрозаводчик Шубін 

Існує кілька версій про походження цього міфічного персонажа гірників Донбасу. Одні з них вважають, що прообразом духу Шубіна була цілком реальна персона — злий та жадібний шахтовласник.

Існують історичні свідчення, що, наприклад, Варваро-Борисівською копальнею, яка знаходилася в колишній Кадіївці (м. Стаханів Луганської області) володів цукрозаводчик С.М. Шубін. В 1890 році Варваро-Борисовська копальня, розташована недалеко від центру Кадіївки, перейшла у володіння цукрозаводчика Шубіна. Його ім'ям згодом почали називати і рудничне селище. А 1896 року Шубін та гірський інженер Завадський заклали нову велику шахту № 1.

Ось як описує історію цього підприємця лисичанський краєзнавець Микита Лопатін у історичному нарисі «Город наш Кадиевка» виданого у 1964 році.

«На початку 90-х [1890-х] років великі копальні давали 50 відсотків всього видобутку вугілля на Донбасі, а до 1901 року — близько 80 відсотків. Власники дрібних шахт не витримували конкуренції та розорялися. Так сталося і з господарями Варваро-Борисівської копальні, що знаходилася в центрі Кадіївки, братами Борисівськими та їхніми батьками. Після банкрутства їх рудником заволодів цукрозаводчик Шубін. Він дуже енергійно повів справу. Занедбана шахта швидко відроджувалася. За рік кількість робітників збільшилася з 40-50 осіб до 250. Різко підіймався видобуток. [...] У 1892 року у Шубіна працювало 310 чоловік. Річний видобуток склав 2 мільйони 740 тисяч пудів вугілля, збільшившись проти 1889 року вчетверо. Рудник дедалі більше «обростав» убогими житлами шахтарів — так званими «каютками». Селище це в побуті називалося Шубінкою, а в офіційних документах така назва не фігурувала. [...]

Продовжував розширювати свою Варваро-Борисовську копальню і той же Шубін. Він почав видобувати вугілля у двох нових шахтах. Жадібний до прибутків, ця людина не шкодувала ні себе, ні робітників. Вставав дуже рано. До шостої ранку, коли починалася зміна, встигав обійти та ретельно оглянути все своє господарство на поверхні. У шахти спускався щодня і в різний час: то вночі, то на зорі, то в середині дня. Він міг раптово з'явитися у будь-якому вибої. Сам перебував у русі по півдоби і вимагав від усіх робітників, щоб вони працювали не менше. А платив гірникам скупо. Якщо інших рудниках забійник за одну упряжку отримував до 1 рубля 30 копійок, то він — трохи більше 1 рубля. Саночникові платив на 20 копійок менше. Майже жодного житла для робітників не будував — тільки відпускав їм у кредит ліс. Так у селищі з'являлися «каютки» артільників, крамарів, шинкарів, контрольних десятників, штейгерів, конторників. Шубін не хотів витрачатися навіть на будівництво під'їзної колії до найближчої залізничної станції. Зі своїх крамниць він видавав робітникам продукти в кредит і жорстоко обраховував їх».

Чи не збігаєтся це з описом жадібного шахтовласника? Цілком. Але чи могли ці факти про Шубіна розповсюдитися по шахтах всього Донецького бассейна?

Фрагмент із справочного видання "По Екатерининской железной дороге. Выпуск второй". 1912 р.

Але кар'єра шахтовласника Шубіна була недовга — з 1894 року Варваро-Борисівська копальня була продана Алмазному кам'яновугільному та металургійному Товариству, а прізвище Шубіна більше не зустрічаєтеся серед шахтовласників. А у 1903 році останні всі свої рудники та металургійний завод продали Південно-Російському Дніпровському Металургійному Товариству. 

Кадіївські копальні. Шахта №1. Поштова листівка кін.ХІХ-поч.ХХ ст.

Зникла шахтарська професія — газопал

Існує ще одна практична версія походження Шубіна — від зниклої шахтарської професії газопала або покутника. Одна із шахтарських легенд розповідає про те, що Шубін працював в одній із шахт випалювачем газу, який випалював рудниковий газ у гірничих виробках, запобігаючи його скупченню та вибуху. Тоді по шахті ходила людина зі смолоскипом і спалювала газ, що збирався в повітрі. Ця робота була дуже небезпечна, і Шубін, зрештою, загинув від вибуху, а його дух став охоронцем шахт та шахтарів.

Газопал повзав по гірничим виробкам із запаленим смолоскипом або з жердиною, до якого підвішував лампу зі знятою захисною сіткою. Для запобігання опікам він одягав вивернутий навмисне овчинний кожух («шубу»), із знежиреною шкірою, хутряну шапку, рукавиці і рясно поливав себе водою. І існує версія, що саме від цього кожуха — «шуби» шахтарі назвали шахтний дух Шубіним, який приходить до них на допомогу у небезпечну годину. Ця професія була одна із самих небезпечних на шахті того часу і випадки загибелі «шубіних» були не рідкісними.

Професія газопалу зникла лише тоді, коли індикаторами наявності газу в шахті стали служити канарки. Ці птахи, які дуже чуйно реагують на нестачу кисню, за багато років врятували чимало шахтарських життів. Пізніше на зміну канаркам прийшла шахтарська бензинова лампа: за наявності метану над її полум'ям з'являвся блакитний ореол.

Випалювання гримучого газу у кам'яновугільній шахті. Ілюстрація з дитячої книги для читання, кінець XIX ст.

Випалювач газу на Грушевських антрацитових копальнях. Донецький басейн, початок ХХ ст. (сучасна колоризація).

Бренд Донецького краю 1990-х

Як ми бачимо легенди про міфічного Шубіна і досі живуть в Донецькому краї. Свого часу Шубін став яскравим представником шахтарського фольклору і навіть своєрідним брендом Донецького краю, після виходу у 1995 році популярної марки "напівтемного" пива «Добрий Шубін» Донецького пивоварного заводу (з 2001 року — ЗАО «Сармат»).

Нова популярність легенди про Шубіна призвела до того, що його ім'ям на Донбасі називалися розважальні заклади, бари та все що завгодно. 

На сьогодні персонаж шахтарського фольклору Шубін — вже визнано елементом нематеріальної культурної спадщини Донецької області. Але чи змінить це позитивний імідж регіону, враховуючи тотальну комерційну експлуатацію образу протягом багатьох десятиліть?

Пам'ятники Шубіну у Макіївці та Донецьку.

Образ міфічного персонажа Шубіна, що вже декілька десятиріч "живе" в промислових підземеллях півночі регіону — в соляних шахтах.

Соляне панно «Добрий Шубін» в соляній шахті Соледару. Автор Петро Лук’янов, колишній працівник рудника №1 ДП «Артемсіль».