Контакти
RSS
Монографія містить матеріали багаторічних досліджень автором мідних копалень доби бронзи Бахмутського регіону Донбасу.
«Перший метал мідь ознаменував у житті стародавніх племен Північного Приазов’я і Причорномор’я переворот всього господарського устрою, своєрідну технологічну революцію. Мідь і бронза за механічними якостями перевершували кремінь і кістку, вироби були міцнішими і служили довше. Той, хто відкрив мідні руди, добував їх, плавив мідь і виробляв різноманітні знаряддя праці, став господарем східно-українського степу, мав великий політичний, господарський і культурний вплив на сусідні племена.
Академік НАНУ П.П. Толочко оцінив проблеми вивчення доби бронзи таким чином - "культурною строкатістю характеризувалося населення України і в епоху бронзову (II тис. до н.е. - початок I тис. до н.е.)..., більшість її культур, а отже і носіїв, мають східне походження. Мешканці території України належали не лише до різних етносів, але й до різних господарських систем: землеробсько-скотарської та скотарської" [1, 7].
Саме у скотарському середовищі зрубної культурно-історичної спільноти Східної України виник Донецький гірничо-металургійний центр (ДГМЦ) у середині - кінці II тисячоліття до н.е. [2-3].
Стародавні мідні копальні Бахмутської улоговини - унікальні пам’ятки археології, історії гірничої справи, металургії і первісної техніки Східної Європи [4-6]. Понад 100 років йшли дискусії, хто залишив величезні котловани - "розноси" з потужними відвалами руди і породи? Навіть сьогодні сліди стародавнього видобування мідних руд вражають своїм розмахом.
Вперше в Україні дослідження бахмутських копалень дозволили відкрити цілі комплекси виробничого призначення – відкриті копальні-кар’єри та шахти, стоянки гірників-металургів з численними слідами плавлення мідних руд і, навіть, литва виробів. Отримано вельми цінний матеріал для розуміння конкретної технології видобування руди, плавлення і обробки металу [7].
Є підстави вважати стародавні мідні копальні і розташовані на річці Сіверський Дінець довготривалі поселення металургів-ковалів пам’ятками первісного ремесла, що виникли в середовищі скотарсько-землеробських племен індоіранців зрубної і сабатинівської культур 3500 - 3200 років тому [8].
Дослідники поселень і курганів доби бронзи досить часто стикаються зі знахідками мідно-бронзових предметів, звертають увагу на типологію їх, та роль в датуванні пам’яток.
На початку 60 років ХХ сторіччя виникла нова методика спектральних досліджень стародавньої бронзи, розроблена відомим російським вченим Є.М. Чернихом [9], що дозволило вивчати хімічний склад предметів, визначати їх рудні джерела, давало дослідникам підстави для вирішення питань походження, синхронізації культур, пересування етнічних груп, напрямів і обсягів мінової торгівлі.
"Хетська держава, осередки Мікенської культури на півдні Балканського півострова, легендарна Троя - падіння останньої наприкінці ХIII століття до н.е. дивним чином співпало з припиненням розробки мідних копалень Донбасу..." - відзначив В.В.Отрощенко, розглядаючи питання про культурно-господарчу ситуацію на півдні Східної Європи у 16-12 століттях до н.е. [10, 95].
Дослідження стародавніх мідних копалень Бахмутської улоговини у 1970 - 1995 роках. носили синтетичний характер і вимагали залучення не тільки археологічних джерел, але й даних геології, геохімії, палінології, хімії і технології металургії й металообробки.
Створення незалежної держави України вимагає розв’язання серед інших проблем і питання про джерела сировини для кольорової металургії.
Досвід розробки мідних руд Донбасу за бронзової доби може бути основою новітніх геологічних і технологічних досліджень, перспективою для кольорової металургії.
Вивчення численних поселень і господарства племен зрубної культурно-історичної спільноти в межиріччі Дону і Дніпра до початку 70 років ХХ сторіччя мало істотний недолік – були відсутні чітко датовані пам’ятки гірничої справи та металургії як джерела міді і бронзи; висновкпи дослідників носили нерідко емпіричний характер.
Ніхто з археологів - бронзовиків до початку 70-х років не робив спроб досліджувати безпосередньо мідні копальні Донбасу, відомі ще з 1865 року [11].
Вважалося, що сліди давньої гірничої справи знищені роботами у ХIХ столітті. Цю хибну тезу висунув після поверхневого, без залучення артемівських геологів-мідників, обстеження території улоговини у 1969 р. Є.М.Черних.
Знахідки залишків металургії і металообробки в могильниках і на поселеннях катакомбної і зрубної культур вельми умовно пов’язувалися з мідними копальнями Східної України, а основні потоки металу Є.М.Черних вважав експортом з Волго-Уралля [12].
Не вирішеними залишалися питання отримання міді з донецьких руд і виділення місцевих типів виробів зрубної культурно-історичної спільноти, під сумнів ставили існування на площі в 1000-1500 кв. км. гірничо-металургійного центру Східної України, незалежного від таких саме центрів Приуралля і Поволжя, Північного Кавказу і Карпато-Трансільванії.
Дослідження автором в 70-90 роки мідних копалень, відкриття залишків стоянок-майстерень з великими виробничими площами, а також розкопки Т.О. Шаповаловим, С.С. Березанською, Я.П. Гершковичем, М.М. Чередниченком, С.Й. Татариновим поселень в середній течії Сіверського Дінця, розробка і застосування нових методів спектрального аналізу кольорових металів (приорітет Є.М. Черниха) сприяли вирішенню наукової проблеми на сучасному рівні.
На підставі досліджень автор виділив Донецький гірничо-металургійний центр (ДГМЦ), окреслив його роль для населення культур доби міді - бронзи Східної України, визначив існування осередку металургії та металообробки зрубної культури на Сіверському Дінці.
Консолідації досліджень історії гірничої справи доби бронзи сприяло проведення Донбаською гірниче-металургійною Академією (Алчевськ) під керівництвом А.М.Пряхіна та В.В.Отрощенка щорічних Польових семінарів (2003-2009 рр.) на базі мідних копалень Красне озеро-Картамиш біля с. Ново-Званівка Попаснянського району Луганської області. У семінарах та Міжнародному конгресі з гірничої археології 2003 р. приймали участь знані археологи України, Росії, Польщі, Іспанії, ФРН, США.
Але, нажаль, польові дослідження на початку ХХI століття були обмежені Ю.В.Бровендером Красним озером-Картамишем і не поширилися ним на найбільш потужні копальні біля с.с.Клинове, Мідна Руда, Пилипчатино, поза увагою так і залишилися рудопроявлення Суходольське, Нирківське, Гурти, Лозове. Зараз російська агресія не дозволяє це робити…
Економічні негаразди початку ХХI ст.. на Донеччині призвели до різкого скорочення досліджень курганних комплексів, що вплинуло на наявність доказової бази тези про розробку мідних руд, наприклад, племенами катакомбної та бондарихінської культур.
Донецький ГМЦ зараз знаходиться на лінії бойових дій ЗСУ України та російських окупантів в ОРДЛО.
У основу монографії покладено дисертаційне дослідження автора "Історія гірничої справи, металургії та металообробки доби бронзи Східної України" (ДонНУ, 2006). Матеріали досліджень автора відображені у "Археології Української РСР" [5, 419, 465], "Давня історія України" [6, 460-462], підручнику І.С. Винокура, Д.Я. Телегіна "Археологія України" [4, 95], узагальнюючих монографіях А.Д. Пряхіна [27]. Є.М. Черниха [7], С.С. Березанської [28-29], Н.В. Риндіної [30], працях А.Л. Нечитайло [31-33] та інших відомих вчених.
Автор постійно вводив результати досліджень у вигляді доповідей та повідомлень на засіданнях відділу енеоліту – бронзового віку Інституту археології АН УРСР (1974, 1982 рр.), сектору бронзи Інституту археології АН СРСР (1976, 1982 рр.), Пленумах ІА АН СРСР та ІА АН УРСР (1975 р.), Міжнародній науковій конференції в Югославії (1982 р.), наукових конференціях у Москві (2003 р., Російський Історичний музей, 100-річчя розкопок В.О. Городцова у Бахмутському повіті), Одесі (1975 р., 150 річчя Одеського археологічного музею), Ростові-на-Дону (1976, 2002 рр., "Проблеми археології Подоння та Північного Кавказу"), Рівному (1977 р.), Харкові (1995, 1997, 1999, 2002 рр., наукових конференціях Харківського історико-археологічного Товариства), Донецьку (1987 - 1989, 1996 р., "Проблеми археології Донбасу"), Луганську (1990 р.), Полтаві (1991 р. "Проблеми археології Полтавщини"), Київі (2005, "Проблеми збереження виробничої спадщини").
В період роботи над темою "Історія гірничої справи, металургії і металообробки за доби бронзи в Східній Україні" (1976 - 2005 роки) допомогу науковими консультаціями і порадами пам надали Є.М. Черних, Д.Я. Телегін, В.М. Даниленко, І.Ф. Ковальова, С.М. Кореневський, І.І. Артеменко, В.Я. Кияшко, І.Р. Селімханов, Я.І. Сунчугашев, П.Д. Ліберов, Б.Г. Тихонов, І.Т. Черняков, В.П. Шилов, за що ми їм щиро вдячні. Написання роботи б було неможливе без допомоги Є.М. Черниха. Останні роки автора консультували А.Д. Пряхін та В.В.Отрощенко, за що ми їм вдячні».
«Перший метал мідь ознаменував у житті стародавніх племен Північного Приазов’я і Причорномор’я переворот всього господарського устрою, своєрідну технологічну революцію. Мідь і бронза за механічними якостями перевершували кремінь і кістку, вироби були міцнішими і служили довше. Той, хто відкрив мідні руди, добував їх, плавив мідь і виробляв різноманітні знаряддя праці, став господарем східно-українського степу, мав великий політичний, господарський і культурний вплив на сусідні племена.
Академік НАНУ П.П. Толочко оцінив проблеми вивчення доби бронзи таким чином - "культурною строкатістю характеризувалося населення України і в епоху бронзову (II тис. до н.е. - початок I тис. до н.е.)..., більшість її культур, а отже і носіїв, мають східне походження. Мешканці території України належали не лише до різних етносів, але й до різних господарських систем: землеробсько-скотарської та скотарської" [1, 7].
Саме у скотарському середовищі зрубної культурно-історичної спільноти Східної України виник Донецький гірничо-металургійний центр (ДГМЦ) у середині - кінці II тисячоліття до н.е. [2-3].
Стародавні мідні копальні Бахмутської улоговини - унікальні пам’ятки археології, історії гірничої справи, металургії і первісної техніки Східної Європи [4-6]. Понад 100 років йшли дискусії, хто залишив величезні котловани - "розноси" з потужними відвалами руди і породи? Навіть сьогодні сліди стародавнього видобування мідних руд вражають своїм розмахом.
Вперше в Україні дослідження бахмутських копалень дозволили відкрити цілі комплекси виробничого призначення – відкриті копальні-кар’єри та шахти, стоянки гірників-металургів з численними слідами плавлення мідних руд і, навіть, литва виробів. Отримано вельми цінний матеріал для розуміння конкретної технології видобування руди, плавлення і обробки металу [7].
Є підстави вважати стародавні мідні копальні і розташовані на річці Сіверський Дінець довготривалі поселення металургів-ковалів пам’ятками первісного ремесла, що виникли в середовищі скотарсько-землеробських племен індоіранців зрубної і сабатинівської культур 3500 - 3200 років тому [8].
Дослідники поселень і курганів доби бронзи досить часто стикаються зі знахідками мідно-бронзових предметів, звертають увагу на типологію їх, та роль в датуванні пам’яток.
На початку 60 років ХХ сторіччя виникла нова методика спектральних досліджень стародавньої бронзи, розроблена відомим російським вченим Є.М. Чернихом [9], що дозволило вивчати хімічний склад предметів, визначати їх рудні джерела, давало дослідникам підстави для вирішення питань походження, синхронізації культур, пересування етнічних груп, напрямів і обсягів мінової торгівлі.
"Хетська держава, осередки Мікенської культури на півдні Балканського півострова, легендарна Троя - падіння останньої наприкінці ХIII століття до н.е. дивним чином співпало з припиненням розробки мідних копалень Донбасу..." - відзначив В.В.Отрощенко, розглядаючи питання про культурно-господарчу ситуацію на півдні Східної Європи у 16-12 століттях до н.е. [10, 95].
Дослідження стародавніх мідних копалень Бахмутської улоговини у 1970 - 1995 роках. носили синтетичний характер і вимагали залучення не тільки археологічних джерел, але й даних геології, геохімії, палінології, хімії і технології металургії й металообробки.
Створення незалежної держави України вимагає розв’язання серед інших проблем і питання про джерела сировини для кольорової металургії.
Досвід розробки мідних руд Донбасу за бронзової доби може бути основою новітніх геологічних і технологічних досліджень, перспективою для кольорової металургії.
Вивчення численних поселень і господарства племен зрубної культурно-історичної спільноти в межиріччі Дону і Дніпра до початку 70 років ХХ сторіччя мало істотний недолік – були відсутні чітко датовані пам’ятки гірничої справи та металургії як джерела міді і бронзи; висновкпи дослідників носили нерідко емпіричний характер.
Ніхто з археологів - бронзовиків до початку 70-х років не робив спроб досліджувати безпосередньо мідні копальні Донбасу, відомі ще з 1865 року [11].
Вважалося, що сліди давньої гірничої справи знищені роботами у ХIХ столітті. Цю хибну тезу висунув після поверхневого, без залучення артемівських геологів-мідників, обстеження території улоговини у 1969 р. Є.М.Черних.
Знахідки залишків металургії і металообробки в могильниках і на поселеннях катакомбної і зрубної культур вельми умовно пов’язувалися з мідними копальнями Східної України, а основні потоки металу Є.М.Черних вважав експортом з Волго-Уралля [12].
Не вирішеними залишалися питання отримання міді з донецьких руд і виділення місцевих типів виробів зрубної культурно-історичної спільноти, під сумнів ставили існування на площі в 1000-1500 кв. км. гірничо-металургійного центру Східної України, незалежного від таких саме центрів Приуралля і Поволжя, Північного Кавказу і Карпато-Трансільванії.
Дослідження автором в 70-90 роки мідних копалень, відкриття залишків стоянок-майстерень з великими виробничими площами, а також розкопки Т.О. Шаповаловим, С.С. Березанською, Я.П. Гершковичем, М.М. Чередниченком, С.Й. Татариновим поселень в середній течії Сіверського Дінця, розробка і застосування нових методів спектрального аналізу кольорових металів (приорітет Є.М. Черниха) сприяли вирішенню наукової проблеми на сучасному рівні.
На підставі досліджень автор виділив Донецький гірничо-металургійний центр (ДГМЦ), окреслив його роль для населення культур доби міді - бронзи Східної України, визначив існування осередку металургії та металообробки зрубної культури на Сіверському Дінці.
Консолідації досліджень історії гірничої справи доби бронзи сприяло проведення Донбаською гірниче-металургійною Академією (Алчевськ) під керівництвом А.М.Пряхіна та В.В.Отрощенка щорічних Польових семінарів (2003-2009 рр.) на базі мідних копалень Красне озеро-Картамиш біля с. Ново-Званівка Попаснянського району Луганської області. У семінарах та Міжнародному конгресі з гірничої археології 2003 р. приймали участь знані археологи України, Росії, Польщі, Іспанії, ФРН, США.
Але, нажаль, польові дослідження на початку ХХI століття були обмежені Ю.В.Бровендером Красним озером-Картамишем і не поширилися ним на найбільш потужні копальні біля с.с.Клинове, Мідна Руда, Пилипчатино, поза увагою так і залишилися рудопроявлення Суходольське, Нирківське, Гурти, Лозове. Зараз російська агресія не дозволяє це робити…
Економічні негаразди початку ХХI ст.. на Донеччині призвели до різкого скорочення досліджень курганних комплексів, що вплинуло на наявність доказової бази тези про розробку мідних руд, наприклад, племенами катакомбної та бондарихінської культур.
Донецький ГМЦ зараз знаходиться на лінії бойових дій ЗСУ України та російських окупантів в ОРДЛО.
У основу монографії покладено дисертаційне дослідження автора "Історія гірничої справи, металургії та металообробки доби бронзи Східної України" (ДонНУ, 2006). Матеріали досліджень автора відображені у "Археології Української РСР" [5, 419, 465], "Давня історія України" [6, 460-462], підручнику І.С. Винокура, Д.Я. Телегіна "Археологія України" [4, 95], узагальнюючих монографіях А.Д. Пряхіна [27]. Є.М. Черниха [7], С.С. Березанської [28-29], Н.В. Риндіної [30], працях А.Л. Нечитайло [31-33] та інших відомих вчених.
Автор постійно вводив результати досліджень у вигляді доповідей та повідомлень на засіданнях відділу енеоліту – бронзового віку Інституту археології АН УРСР (1974, 1982 рр.), сектору бронзи Інституту археології АН СРСР (1976, 1982 рр.), Пленумах ІА АН СРСР та ІА АН УРСР (1975 р.), Міжнародній науковій конференції в Югославії (1982 р.), наукових конференціях у Москві (2003 р., Російський Історичний музей, 100-річчя розкопок В.О. Городцова у Бахмутському повіті), Одесі (1975 р., 150 річчя Одеського археологічного музею), Ростові-на-Дону (1976, 2002 рр., "Проблеми археології Подоння та Північного Кавказу"), Рівному (1977 р.), Харкові (1995, 1997, 1999, 2002 рр., наукових конференціях Харківського історико-археологічного Товариства), Донецьку (1987 - 1989, 1996 р., "Проблеми археології Донбасу"), Луганську (1990 р.), Полтаві (1991 р. "Проблеми археології Полтавщини"), Київі (2005, "Проблеми збереження виробничої спадщини").
В період роботи над темою "Історія гірничої справи, металургії і металообробки за доби бронзи в Східній Україні" (1976 - 2005 роки) допомогу науковими консультаціями і порадами пам надали Є.М. Черних, Д.Я. Телегін, В.М. Даниленко, І.Ф. Ковальова, С.М. Кореневський, І.І. Артеменко, В.Я. Кияшко, І.Р. Селімханов, Я.І. Сунчугашев, П.Д. Ліберов, Б.Г. Тихонов, І.Т. Черняков, В.П. Шилов, за що ми їм щиро вдячні. Написання роботи б було неможливе без допомоги Є.М. Черниха. Останні роки автора консультували А.Д. Пряхін та В.В.Отрощенко, за що ми їм вдячні».