Один день у забої (Всесвіт 1929 № 31)

Всесвіт: універсальний ілюстрований двохтижневик. – Харків, 1929. – № 31 (11 серпня) Скачать
Источник: eScriptorium - электронный архив Центральной научной библиотеки Харьковского национального университета имени В.Н. Каразина

Один день у забої 

Коли в передранковій імлі, неначе вітаючи новий день, різноголосо перегукувалися, закликаючи до праці, шахтарські гудки, а кривими путівцями і завулками, в засмальцованих куртках поспішали на зміну шахтарі, ми, діставши вже дозвіл вартового інженера оглянути шахту, в рудничій лазні, готуючись до спуску, міняли своє легке вбрання на грубі брезентові костюми.

Тут же в лазні, де ви одягаєте шахтьорку й чоботи, викидаєте останню цигарку.
Входимо в клітку і нашвидку розташовуємось. Розмовляти тут ніколи. Десь під долівкою — внизу чотири рази вдарив сигнальний дзвін, заскрипів на горі трос, перед самим носом з гуркотом зачинилися залізні двері і нас кинуло на дно шахти.
Запахло вохкістю. З незвички дух зайняло, зробилося жахно.
На півпуті кліть ніби ударило гігантським молотом. Як нам здалося, вона протягом кількох секунд пролетіла назад угору, а тоді знову вниз. Гуркіт кліті, якийсь то своєрідний плюскіт струмочків води, що стікали по стінах, оглушав, відволікає думки.
 Нарешті, ми на дні шахти, понад 200 саж. під навислими мільярдами пудів землі.
Темно й вохко. Десь на віддалені глухо й бурчливо, як осіння грязюка, шумить вода.

Ми на Калінінській рудні № 1 (на Артемівщині).
Безперервно нахиляючись, плазуючи по мокрих балках і провалюючись у наповнені водою ковдобини, йдемо безкінечно довгим коридором— "квершлагом".
"Квершлаг" це вирібка, що пройшла по порожніх породах, упоперек шару.

Під ногами, як змія убігаючи, заблистіла вузькоколійка. Далеко, як у тумані, болотяним вогником спалахнула і сховалая за поворотом шахтарська лямпочка.

Попереду, майже під самим носом, несподівано різкий пронизливий свист і з-за повороту, блиснувши вогником "вольфа", повз нас з гуркотом промчала партія навантаженних вуглем вагонеток.

Час від часу по дорозі зустрічаються вагонетки, що зійшли з рейок, або мовою шахтарів — "забурені".

З квершлаґу ми потрапляємо в "штрек". Це така ж вирібка, що пройшла крізь шар не порожніх порід, а вуглем. Над головою і з боків нависли важкі закріплення. Як у домовині йдемо 10 хвилин, повертаємо ліворуч ще кілька кроків й нарешті, зупиняємось. Над головою розміром не більш як пів аршина, уходячи кудись угору — роззявлена чорна діра.

Такі діри в шахтах звуться "гезенками". Крізь них вугілля проходить до вагонеток.

Повісивши лампочки на шию, з труднощами плазуємо по цьому гезенку, пробиваючись до пічей. Очі й обличчя засипає дрібною вугільною пилюкою.

Брезентова картка липне до тіла, а з обличчя брудними потіками стікав піт. Путь не легка. Напружуємо сили, посуваємось і, нарешті, потрапляємо до печі — донайглухішого вироблення забою.

Ми в печі, але тут не душно. Свіжий, сильний, бадьорий струмок повітря, що проходить тут волею нагнітання смоків, а також і по всіх інших кутках шахти — вщерть годує забійників киснем.

Сяк-так ми poзташовуємося на закріпленнях одного з гезенків і розпочинаємо балачку.

Питаюся: — Ну, як у вас у забоях стоїть справа з соцзмаганням? —Та не відстаємо від інших, з посмішкою відповідав 55-ти літній герой праці, Ласточкин. Досягнення у нас є. Змагаємося по-діловому: шар за шаром, забійник за забійником. З самого початку змагання йдемо добре. Почали змагатися, преміром, з березня з Калінінським вузловим — завдання в березні було —16.800 т., а ми виробили 20.500 т. У квітні завдання було 21.500 т., а ми виробили 22 тис.

А ось в останню п'ятиднівку липня було завдано 3.100 т., її п виконали 3.129. За останні 2-3 місяці в нас здобич зросла в седньому на 20%, продукційність забійника піднеслась на 36% і на одного працівника —24%. Прогули зменшились на 9%. Хіба ж погано, га?

І передвоєнний piвень здобычi, ми перєвищіли на 20%, і не зазабаром дійдемо й до 40%. 

Зараз нашу шахта переустатковується і розширюеться.

Днями встановлять, як обіцяла Горлівська рудоуправа, додаткових 150 пневматичних молотків. Після цього почнуть розширювати шахту № 2. Зстановимо молотки, почнемо працювати, підвищемо продукційність ще на 12%, а шахта механізується на 30-40%. 

А в кінці 1929 р. в нашій шахті вирішено встановити могутній "копер". Коли почне він робити, здобич також значно підвищиться.

Ласточкин промовляв далі — "А ви гадаєте, що в нас там на горі не-має досягнень? Чи були ви тут рік тому? 

Вийдіть нагору, погляньте у нас за останні два роки виріс цілий робітничий виселок, побудували нову семирічку, будуємо лазню, нову контору і т. ін.“

Приємно було чути глибоко під землею радісну інформацію старого забійника. Балачка певне затяглась би, коли б не обірвав сам Ласточкин: —ну, балачки балачками, а й змагання не слід забувати — це ж я з вами, виходить, розмовляв коштом перерви. Хочете ще хвилинку, полізьмо до мене в піч і подивитеся, як там працюємо — а поговоримо потім нагорі.

Охоче приймаємо його пропозицію і слідом за Ласточкином плазуємо в піч.

Відкидаючи удар за ударом шматки розпорошеного вугілля, Ласточкин пояснював: "щоб полекшити роботу, я роблю вируб, після цього вугілля легше відбивати". Раптом припинивши рубання вугілля, Ласточкин кайлом кілька раз обережно постукав по шарові і сказав: "ось таким стуканням ми, забійники, визначаємо твердість обкружних порід, або стійкість даного вирубу. Коли стукаемо прислухаємось і, якщо дзвін чистий, без відтінку глухуватого тону, значить небезпеки немає, а якщо цей дзвін глухий, значить стережись, а то трапиться обвал, може придушити".

На цім ми закінчили балачку. Прощаючись, Ласточкин сказав: "так, працювати важко, але значно легше, рівняючи з минулим. Адже ж ми тепер на 6-ти годинному, а раніш же перли на 14.

Таким самим способом, по квершлаґах і штреках, рейками й шпалами, обминаючи вагонетки з вуглем, ми вертали до цівки (стовбура) і піднялись "на гору".

Довго ще ділячись вражіннями стояли ми коло цівки, спостерігаючи як шахтна кліть, виблискуючи своїм сталевим канатом та гремучими тросами, викидаючи "нагору" з темної безодні одну за другою вагонетки, сповнені по край сріблястим вугіллям.

Ми вже на землі, а там внизу, під землею в забоях і штреках продовжували рухатися й жити волею лямпочку "вольфа" люди, що дають країні чорне золото.

Д. Назаров