Колода В.В. Железопроизводство болгарских племён Северного Причерноморья (Проблеми на прабългарската история и култура. Вип. 4-1, 2007)

Колода В. В. Железопроизводство болгарских племён Северного Причерноморья. Проблеми на прабългарската история и култура. София, 2007. Вип. 4-1. С. 277-294.

Колода В.В., Кущенко А.В., Швецов М.Л. Памятник железопроизводства у с. Богородичное Донецкой области (Донецкий археологический сборник. Вып. 11, 2004)

Колода В. В., Кущенко А. В., Швецов М. Л. Памятник железопроизводства у с. Богородичное Донецкой области. Донецкий археологический сборник. Донецк: Изд-во ДонГУ, 2004. Вып. 11. С. 145–155.

Чорна металургія — одне з найважливіших виробництв ранньосередньовічного населення Східної Європи. Саме вона забезпечувала надходження сировини (заліза та сирцевої сталі) для виготовлення найякісніших знарядь праці, озброєння й предметів домашнього вжитку, справляючи тим самим значний вплив на всі сфери людської діяльності. В умовах практичної відсутності письмових джерел єдиним шляхом здобуття знань про видобуток заліза в давніх народів залишаються польові дослідження з подальшим аналізом отриманих артефактів. Тут доречним є використання традиційних методів археології, однак найбільший успіх приносять методи природничих наук.

Попри увагу вчених до проблем ремесла, зокрема й до чорної металургії, у загальній картині розвитку залізовиробництва племен півдня Східної Європи зберігаються суттєві прогалини. Однією з них є наше незнання про залізовиробництво степового населення Дніпро-Донського межиріччя в третій чверті І тис. н. е. Це має свої причини. Вторгнення гунів у зазначений регіон у 70-х роках IV ст. спричинило істотні зміни етнічного складу місцевого населення. У наступну епоху Великого переселення народів відбувається поступове заселення степів Південно-Східної Європи новими етнічними групами — болгарами, тюрками, уграми. Вони витісняють, асимілюють або знищують іраномовне населення скіфо-сарматського кола, яке панувало в цьому регіоні протягом бронзової — ранньої залізної доби.

Кінець IV — початок VIII ст., що став для більшості племен півдня Східної Європи етапом пошуку й освоєння «нової батьківщини», не сприяв успішному розвитку ремесла. Це повною мірою стосується і чорної металургії, розвиток якої пов’язаний зі стабільним освоєнням сировинної бази конкретної території проживання. Етнополітична нестабільність цього періоду позначилася на певному спаді залізовиробництва, що неодноразово відзначалося в літературі щодо племен названого регіону. А в степовій зоні Дніпро-Донського межиріччя пункти чорної металургії тривалий час узагалі не були відомі. Тому зрозумілим стає інтерес авторів до чи не першої пам’ятки залізовиробництва третьої чверті І тис. у зазначеному степовому регіоні.

Новий пункт ранньосередньовічного залізовиробництва виявлено шляхом багаторічних стаціонарних досліджень в урочищі Стариця поблизу с. Богородичне Слов’янського району Донецької області на низькому лівому березі Сіверського Дінця. На сьогодні на поселенні, приблизні розміри якого становлять 400 × 400 м, закладено 20 невеликих розкопів та окремі траншеї. Практично в кожному з них виявлено артефакти залізовиробництва.

З огляду на якість наявних джерел слід зауважити, що знайдені тут окремі знахідки, пов’язані з місцевим видобутком заліза, належать не до першої, найбільш інформативної групи (горни, спеціалізовані або агломераційні печі, майстерні тощо), а до другої групи ознак чорної металургії. Це шматки рудної сировини, окремі шлаки чорної металургії, оплавлені фрагменти ліпного посуду (інколи з прикипілою до них шлаковою кіркою). Усе це ускладнює можливість повноцінних висновків, але все ж дає певний шанс висвітлити маловідомий процес отримання крицевої сировини населенням придонецького степу в третій чверті І тис.

Зазначимо, що ця пам’ятка належить до старожитностей пеньківської культури, датується IV–VII ст. н. е. і внесена до зведеного переліку пам’яток цього культурного кола. Така культурно-хронологічна інтерпретація не викликає суттєвих заперечень.

Під час вивчення фондів експедиції, що зберігаються в Донецькому центрі Інституту сходознавства НАН України, було відібрано найбільш репрезентативні зразки для геологічних, петрографічних і хімічних досліджень. Дотепер не виявлено місця залізоробної майстерні, горна чи печі. Тому свідомо було вирішено представити в зразках різні розкопи, розташовані на різних ділянках пам’ятки. У цьому разі метою було визначити найперспективнішу ділянку для подальших пошуків залізоробних споруд.

Геологічна експертиза рудних зразків проводилася на кафедрі геології Харківського національного університету. Рештки чорнометалургійного виробництва передано для петрографічних і хімічних аналізів до ВАТ «УкрНДІВогнетривів» (м. Харків).

Основні підсумки вивчення рудних зразків щодо їх геологічного визначення подано в таблиці. Головний висновок геологів зводиться до того, що руда, використана для отримання заліза на цьому поселенні, є місцевою. Найближчі поклади лімонітових руд і пісковиків (конкрецій) з лімонітовою цементацією залягають у юрських і тріасових відкладах правого берега Сіверського Дінця. Найближчі їх виходи (оголення) розташовані за 5–10 км на схід і захід (вгору й униз за течією річки) від с. Богородичне. Отже, місцеві металурги для отримання заліза, найімовірніше, використовували прилеглі запаси легкоплавких залізовмісних руд.

На додаток до вже наявних відомостей про чорнометалургійне виробництво поблизу с. Богородичне, вважаємо за необхідне зазначити, що в розкопі № 11 (1995 р.) було виявлено місця залягання залізистого пісковику та сліди його відкритого видобутку. Рештки кар’єрних робіт мали вигляд трьох ям розмірами 1,5 × 1,2 м. За визначенням старшого наукового співробітника Інституту географії НАН України Н. П. Герасименко та професора Колумбійського університету Дж. Кукли, ця руда містить 5–15 % оксидів заліза і після збагачення може бути використана для отримання чорного металу.

Завантажити PDF

Колода, В.В., Корохина, А.В., Панковский, В.Б., Разумов, С.Н. Материалы энеолита и бронзового века поселения Фащевка (историография, стратиграфия, керамическая коллекция) (Археологія та етнологія півдня Східної Європи, 2016)

Колода, В.В., Корохина, А.В., Панковский, В.Б., Разумов, С.Н. Материалы энеолита и бронзового века поселения Фащевка (историография, стратиграфия, керамическая коллекция). Археологія та етнологія півдня Східної Європи. Дніпро: Ліра, 2016. С. 101-114.

В статті викладено результати аналізу матеріалів палеометалічної доби, виявлених на поселенні Фащівка (верхів’я р. Міус на Донецькому кряжі). Представлено матеріали дереївської культури (4300—3700рр. до н.е.); дніпро-донської бабинської культури (2200—1800 рр. до н.е.); такі, що пов’язані зі зрубною культурою. В комплексі останніх виділяється кераміка, що датується заключним періодом доби пізньої бронзи (XII—Х вв. до н.е.). 

Влітку 1992 р. Середньовічна археологічна експедиція Харківського педагогічного університету під керівництвом В. В. Колоди досліджувала двошарове відкрите поселення за 1,5 км на південний захід від селища Фащівка Перевальського району Луганської області, на межі з Донецькою областю. Пам’ятка розташована на першій надзаплавній терасі правого берега невеликого звивистого струмка, який є одним із витоків річки Міус, що впадає в Азовське море. На поселенні було закладено кілька шурфів і один розкоп. Найцікавіший об’єкт досліджуваного горизонту — залишки купольної печі з передпічною ямою.

Завантажити PDF

Березанская С.С., Цвек Е.В., Клочко В.И., Ляшко С.Н. Ремесло эпохи энеолита-бронзы на Украине (1994)

Березанская С. С., Цвек Е. В., Клочко В. И., Ляшко С. Н. Ремесло эпохи энеолита-бронзы на Украине / Отв. ред. И.Т. Черняков. Київ :Наукова думка, 1994. 190 с.

У монографії схарактеризовано основні види виробничої діяльності (добування і обробка каменю, металургія, керамічне виробництво, деревообробка, косторізне та шкіряне виробництво) в неоліті й бронзовому віці в Україні. Розглянуто основні аспекти цих видів діяльності людини у давнину на основі аналізу археологічних джерел — поселень, поховань, копалень для видобування каменю, руди, вивчення самих знарядь праці із застосуванням методів трасологіі та етнографічних паралелей.

У ранній період доби бронзи в степових і частково лісостепових районах України мешкали племена катакомбної історичної спільності. Рисою, що об’єднує різні культури в єдину спільність, є спільний поховальний обряд у катакомбах і подібний інвентар. Катакомбна історична спільність датується кінцем ІІІ — першою чвертю ІІ тис. до н. е.; вона представлена поховальними пам’ятками та невеликою кількістю поселень і скарбів. У катакомбах трапляється багатий інвентар, серед якого багато металевих виробів: сокир, ножів, тесел, вилок, гаків, прикрас. Наявність цього інвентарю та скарбів металевих виробів дає підстави припускати, що основні знаряддя та значна частина зброї у катакомбних племен уже були металевими. Водночас у багатьох похованнях знайдено знаряддя з каменю, а на поселеннях виявлено сліди майстерень з їх виготовлення. Отже, катакомбну історичну спільність слід розглядати як суспільство, яке вже широко використовувало метал, але все ж потребувало й знарядь, виготовлених із різних порід каменю, насамперед із кременю.

У різних районах цей процес, зумовлений близькістю до джерел металу та багатством місцевої кременевої сировини, відбувався з різною інтенсивністю, однак набір знарядь і технологія їх виготовлення були близькими, хоча й не тотожними. На території поширення катакомбної історичної спільності районом, найбагатшим на кременеву сировину, є Донецький басейн. Виходи кременю тут здебільшого пов’язані з відслоненнями верхньокрейдових відкладів у зоні тектонічних розломів. Найбільші виходи високоякісного світло-сірого «донецького» кременю відомі в північно-західному районі верхньокрейдових відкладів Донбасу — в околицях Краматорська, Слов’янська, Закітного, Кривої Луки, Ізюма тощо. Кремінь цих родовищ, що виходить на поверхню в балках, урвищах, на схилах гір, і його видобуток не становить значних труднощів. Прагнення проникнути вглиб ярусу зумовлювалося тим, що кремінь, який залягає глибше і захищений від дії сонця та вітру, легше піддається обробці та зберігає важливі технічні властивості. Розробка донецьких кременевих покладів розпочалася дуже рано й тривала протягом усього палеолітичного та неолітичного періодів. Розробки доби бронзи поки що достовірно не відомі. Не виключено, що порівняно невелика кількість кременю, яку видобували в добу бронзи, вже не потребувала спеціальних виробок, і кремінь збирали на поверхні.

На Лівобережжі України відомі кременеві виробки. Більшість із них пов’язана з територією Донбасу (с. Андріївка Слов’янського району, урочище Карачун; с. Широке Амвросіївського району; с. Красне Артемівського району та ін.). У низці місць кремінь нижньокрейдового періоду виходить безпосередньо на поверхню. Тут його могли розробляти відкритим способом. Такі місця зафіксовані біля с. Кумачове Амвросіївського району, с. Стила Старобільського району, в околицях міста Часів Яр та ін.

У середній період доби бронзи слід відзначити, що в цей час на всій території України спостерігається загальний, як кількісний, так і якісний, занепад виробництва кам’яних знарядь. Їхнє місце поступово займають знаряддя та зброя з бронзи. Різко падає престиж кам’яних виробів, що призводить до занепаду технології їх виготовлення. Зміна ставлення до кам’яних знарядь проявляється також у тому, що в цей період їх рідко кладуть у поховання.

Зазначений процес відбувався по-різному в різних регіонах. Племена Південної України під впливом Кавказького та Балкано-Карпатського металургійних центрів, а згодом і виникнення місцевого — Донецького, у середньому періоді бронзового віку значною мірою вже перейшли до виготовлення знарядь із металу.

У якості джерел для цього, з огляду на геологічні дані, насиченість пам’яток металевими виробами та географію поховань майстрів-ливарників, передусім могли виступати родовища Донецької металогенічної області. Для західніших регіонів катакомбної культури рудною базою могли слугувати родовища та рудопрояви Кіровоградської й Приазовської металогенічних областей Українського кристалічного щита, а також родовища осадового чохла щита в Причорноморській області та Приазовському районі. Як сировину для отримання миш’яковистих бронз катакомбні металурги могли використовувати поліметалічні руди Донбасу, насамперед Нагольно-Петровської підзони Донецької металогенічної області; на думку С. Н. Братченка, тут виявлено сліди давніх розробок. Зрубна культура на території України також базувалася на родовищах Донецької області, на яких зафіксовано сліди давніх виробок.

Для археологів, істориків, етнографів та всіх, хто цікавиться давньою історією України.

Завантажити PDF

Колода В.В. Новый средневековый металлургический центр («Археологічні дослідження на Україні 1992 року», 1993)

Колода В. В. Новый средневековый металлургический центр. Археологічні дослідження на Україні 1992 року. Київ: Наукова думка, 1993. С. 74-75.

У 1992 році археологічна експедиція Харківського державного педагогічного інституту під керівництвом В. В. Колоди проводила дослідження біля селища Фащівка Перевальського району Луганської області. Розвідками автора в сезоні 1991 р. за 2 км на південь від західної околиці села, в урочищі «Комуна», було виявлено залишки залізоплавильного виробництва та середньовічну кераміку. Стаціонарними розкопками влітку 1992 р. виявлено та досліджено двошарове селище з нашаруваннями середньовічного часу та срубної культури.

Колода В.В. Чёрная металлургия Днепро-Донского междуречья во второй половине Ι тыс. н.э. (1999)

Колода В. В. Чёрная металлургия Днепро-Донского междуречья во второй половине Ι тыс. н.э. Харьков: РЦНИТ, 1999. 244 с.

Монографія Володимира Васильовича Колоди, доцента кафедри історії України, завідувача науково-дослідної археологічної лабораторії та керівника Середньовічної археологічної експедиції Харківського національного педагогічного університету, присвячена розвитку чорної металургії населення Дніпро-Донського межиріччя у другій половині І тис. н. е.

У праці розглянуто історію становлення й функціонування залізодобувних і залізовиробничих комплексів племен, що населяли цей регіон. Досліджуються питання типології та технології чорнометалургійного виробництва, його продуктивності, організації ремесла та генези окремих виробничих центрів. У вивченні теми використовуються дані, отримані в результаті серії фізико-хімічних досліджень, проведених у НДІ Вогнетривів м. Харкова, а також на кафедрі геології Харківського державного університету;

Одним із головних завдань роботи стало збирання й узагальнення всього комплексу археологічних матеріалів, пов’язаних із чорної металургією зазначеної території. Дніпро-Донське межиріччя у другій половині І тис. н. е. являло собою чітко окреслений історико-географічний регіон, що охоплював три природно-кліматичні зони Південно-Східної Європи — Полісся, лісостеп і степ. Таке природне різноманіття та складна етнополітична історія зумовили проживання тут численних і різноетнічних груп населення. У північній частині регіону мешкали племена східних слов’ян, південніше — кочові й напівкочові народи тюрксько-угорського та частково іранського походження. Хронологічні межі дослідження охоплюють період від початку розселення слов’ян до формування Давньоруської держави, а також час виникнення, розквіту й занепаду Хозарського каганату.

Важливу джерельну основу монографії становлять матеріали власних польових досліджень автора. У 1988–1993 рр. ним проводилися стаціонарні розкопки ранньосередньовічного ремісничого центру в урочищі Роганина поблизу с. Верхній Бишкин на Харківщині. Значний комплекс чорної металургії салтівського часу досліджено у 1992 р. біля с. Фащівка на Луганщині, де відкрито залишки шести горнів (п’ять із них добре збереглися), а також сліди випалювання деревного вугілля, велика кількість залізної руди, флюси, шлаки та крицю.

Понад двадцять аналогічних горнів виявлено біля с. Кругле Дебальцівського р-н Донецької обл., частину з них розкопано. У балці Городній біля с. Городище зафіксовано десять горнів і кар’єри з видобутку залізної руди, що дозволяє говорити про існування локального виробничого центру. Крім того, на Луганщині відомі салтівські поселення Новолимарівка, Підгаївка, Рогалик, де були виявлені сліди залізодобування у вигляді скупчень руди, шлаку, криці та уламків самих горнів. Окремо слід відзначити пам’ятку Лиманське озеро, де також, на думку автора, розташовувся залізодобувно-металургійний комплекс раннього середньовіччя, знайдений експедицією С.Й. Татаринова у другій половині 1970-х рр. Окремі розвідки й дослідження залізоделательних комплексів проведено експедицією ХНПУ в околицях Вовчанського та Верхньосалтівського городищ. Матеріали цих досліджень використані автором у цій праці.

Монографія буде корисною історикам, археологам, етнографам, історикам техніки та краєзнавцям.

Завантажити PDF

Шрамко Б.А. Новые данные о добыче железа в Скифии (Краткие сообщения Института археологии (КСИА) №91, 1962)

Шрамко Б. А. Новые данные о добыче железа в Скифии. Краткие сообщения Института археологии АН СССР (КСИА). 1962. Вып. 91. Древние культуры юга CCCР. С. 72-77.

У 1957 році експедиція Харківського університету імені М. Горького під керівництвом доцента кафедри стародавньої історії Бориса Андрійовича Шрамка досліджує залізодобувні та залізовиробничі майданчики доби середньовіччя у Городній балці поблизу села Городище на Луганщині.

Уперше дослідник побував тут ще 1950 року, дізнавшись про давні розробки залізної руди з повідомлень гірничого інженера Олександра Носова (Носова 2-го) 1870-х років. Тоді вдалося знову локалізувати пам’ятку, а у 1957-му провести більш масштабні розкопки.

На схилах балки, за 3 км від села, археологи виявили сліди двох поселень: скіфського часу (V—IV ст. до н. е.) та салтівської культури (VIII—X ст. н. е.). Саме біля скіфського поселення простежувалися давні рудники — ями і рови на місцях виходів бурих залізняків. У відвалах знайдено кераміку, уламки античних амфор, кам’яний пест для дроблення руди, а також залізну руду, крицю, вугілля і шлаки.

Ці знахідки показали, що родовище біля Городища могли розробляти вже в скіфський час, а поруч існував локальний центр видобутку та виробництва заліза. Попри значення цих робіт, Шрамко більше не повертався до цієї пам’ятки, зосередившись на дослідженні скіфських старожитностей. У 1991–1992 роках розкопки в Городній балці продовжив його учень Володимир Васильович Колода.

Шрамко Б.А. Древности Северского Донца (1962)

Шрамко Б. А. Древности Северского Донца. Харьков: Издательство Харьковского Государственного университета им. А.М. Горького, 1962. 404 с.

Книга видатного українського археолога Бориса Андрійовича Шрамка — заслуженого діяча науки і техніки України, заслуженого професора Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Борис Андрійович Шрамко був засновником Сіверсько-Донецької та Скіфо-слов’янської археологічних експедицій Харківського університету, які він очолював упродовж майже трьох десятиліть. Під його керівництвом проводилися масштабні польові дослідження на території Вінницької, Донецької, Київської, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей України, а також Білгородської й Курської областей Росії. Експедиції охоплювали пам’ятки бронзової доби, передскіфського та скіфського часу, раннього середньовіччя й періоду Київської Русі. Загалом учений відкрив понад 100 археологічних пам’яток на Слобожанщині, заклавши підвалини сучасної археології регіону. 

Досліджуючи басейн Сіверського Дінця, Борису Шрамку вдалося відкрити численні археологічні пам’ятки різних епох, скласти плани поселень і зібрати значні колекції предметів матеріальної культури. Результати цих розвідок стали основою його кандидатської дисертації, а згодом були опубліковані у фундаментальній монографії «Древности Северского Донца» (Харків, 1962). Праця швидко набула широкої популярності й не втратила наукової цінності донині. У ній автор узагальнив і проаналізував відомості про пам’ятки всіх епох — від палеоліту до пізнього середньовіччя — у басейні Сіверського Дінця та висловив обґрунтовані припущення щодо життя населення Придінців'я в бронзовому віці, ранньому залізному віці й середньовіччі. 

Окремий напрям наукової діяльності Бориса Шрамка становило вивчення історії господарства племен Скіфії, зокрема розвитку рільництва, тваринництва, ремесел, домашніх промислів і торговельно-економічних зв’язків народів півдня Східної Європи скіфської доби. Учений досліджував металургію заліза й ковальську справу у Скіфії. Він став одним із піонерів дослідження давньої металургії в Україні, застосувавши металографічні, спектральні, хімічні та рентгеноструктурні аналізи.

Завантажити PDF

Носов А.А. (Носов 2-ой). Об открытии медной руды с древними разработками в Екатеринославской губернии («Голос» (СПб) №291, 1867)

Носов А. А. (Носов 2-ой). Об открытии медной руды с древними разработками в Екатеринославской губернии. Голос: газета политическая и литературная: ежедневное издание (С. Петербург). 1867. 21 октября (2 ноября). №291. С. 3.

Пропонована замітка була опублікована в щоденній петербурзькій газеті «Голос» і присвячена відкриттю покладів мідної руди та залишків копалень давніх металургів в околицях Бахмута. Її автор — Олександр Олексійович Носов (Носов 2-й) (1834–1879), гірничий інженер, випускник Корпусу гірничих інженерів (1856), який працював у Луганському гірничому окрузі, а з 1871 року обіймав посаду окружного інженера 2-го гірничого округу західної частини Донецького басейну.

У 1866–1869 роках Олександр Носов разом із братом Анемподистом Олексійовичем Носовим (Носовим 1-м) керував партією з вивчення західної частини Донецького басейну. У межах цих робіт було проведено геогностичні дослідження та інструментальні знімання місцевості, за результатами яких укладено геологічну карту регіону.

Замітка, опублікована в газеті «Голос», є розширеним варіантом попередньої публікації автора в журналі «Горный журнал» (1865, кн. 11, листопад) і відображає результати проведених досліджень.

Татаринов С.И. Металлургия железа в эпоху поздней бронзы в Донбассе (Проблемы охраны и исследования памятников археологии в Донбассе, 1986)

Татаринов С. И. Металлургия железа в эпоху поздней бронзы в Донбассе. Проблемы охраны и исследования памятников археологии в Донбассе, 10-11 апреля 1986 г.: Тез. докл. научн.-практ. семинара. Донецк, 1986. С. 35-37.

Среди памятников археологии, нуждающихся в постоянном обследовании и охране, — древние медные рудники бассейна р. Бахмут и стоянки горняков-металлургов XV—XI в. до н. э. Подобные памятники исследуются на Украине впервые.

Татаринов С.И. Железоделательный горн бондарихинской культуры (Советская археология №3, 1980)

Татаринов С. И. Железоделательный горн бондарихинской культуры. Советская археология. 1980. №3. С. 280-283.

Общеизвестно, что территорией расселения племен бондарихинской культуры в X—VIII вв. до н. э. были глубинные районы Лесостепи. Однако в последние годы памятники бондарихинской культуры открыты на юге Харьковской и севере Донецкой областей (по р. Донец у сел Дроновка Артемовского р-на, Ильичевка Краснолиманского р-на). В какой-то мере самые южные памятники этой культуры выходят в степь и приближаются к древним медным рудникам в Донбассе.

Известно также, что бондарихинская культура для территории среднего и части нижнего течений р. Донец завершает эпоху бронзы и знаменует начало раннего железного века, о чем свидетельствует появление железных изделий — ножей и шильев — наряду с бронзовыми. По мнению Б. А. Шрамко, «местная культура скифского времени... формируется вследствие сложного взаимодействия двух основных этнокультурных массивов — бондарихинского и местного позднесрубного». Поэтому каждая находка, связанная с металлургией железа в бондарихинское время, интересна и служит прежде всего пониманию уровня развития производительных сил этого важного в истории периода.

В 1977 г. на поселении «Лиманское озеро», расположенном в 1,5 км западнее с. Дроновка Артемовского р-на Донецкой обл.* на левом берегу р. Донец, в раскопе 5-А открыты остатки землянки (№ 9), хозяйственной постройки (№ 6) бондарихинской культуры, к которым примыкал железоплавильный горн.

* Поселение исследуется экспедицией под руководством автора с 1975 г., вскрыта площадь до 1100 м². Памятник многослойный. Получены материалы, относящиеся к различным хронологическим горизонтам — от эпохи неолита до раннего средневековья.

Завантажити PDF

Татаринов С.И., Кравец Д.П. О Донецком горнометаллургическом центре эпохи бронзы (Проблемы истории и археологии Украины, 1997)

Татаринов С. И., Кравец Д. П. (Артемовск). О Донецком горнометаллургическом центре эпохи бронзы. Проблемы истории и археологии Украины. К 140-летию со дня рождения академика Дмитрия Ивановича Багалея. Тезисы докладов научной конференции 16-18 апреля 1997 года. Харьков: Бизнес Информ, 1997. С. 20.

В 1977 г. опубликована работа С. И. Татаринова, в которой на основе исследования горных выработок медной руды Бахмутской котловины, металлургических мастерских возле них и на стационарных поселениях Донеччины обосновывалось выделение Донецкого горнометаллургического центра эпохи бронзы. Результаты двадцатилетних раскопок памятников древнего горного дела, первобытной металлургии, осуществленных артемовскими археологами и геологами под руководством С.И. Татаринова, освещены более чем в двадцати публикациях и обобщены в монографии «Древний металл Восточной Украины». В настоящее время новые исследования как подтвердили основные выводы 1977 г., так и внесли уточнения в понимание ДГМЦ.

Основой для функционирования центра служили запасы местного сырья Донецкого кряжа и Приазовской возвышенности, прежде всего медистые песчаники, алевролиты, аргиллиты Бахмутской котловины, где в настоящее время известно около 20 карьеров-«разносов», размеры которых и в настоящее время впечатляют. Кроме того, здесь известны шахты и «закопушки». Имеются горные выработки в зоне выходов на поверхность полиметаллических руд Нагольного кряжа и на Никитовском ртутном поле, где основными ископаемыми являются арсенопирит, антимонит, киноварь — легирующая добавка в мышьяковистую бронзу. О наличии в древности на территории Кряжа небольших месторождений медных, свинцовых, серебряных и других руд, неизвестных вследствие выработанности на сегодняшний день, свидетельствуют документы о горнодобыче нового времени, когда разработки велись на месте более древних «шурфов». Легкодоступная свинцовая руда имеется у каскада крупных медных выработок Кислого бугра у с. Пилипчатино. Коренные месторождения меди известны в зоне сочленения Кряжа и Приазовской возвышенности, на реках Кальмиус, Кальчик, Берда. Причем, в последнее время опубликованы серии горных каменных орудий, происходивших именно из Северного Приазовья. Важнейшим компонентом сырьевой базы являются и залежи легкодоступной оловянной руды — касситерита на правобережье р. Кальчик. Богатство разнообразным металлургическим сырьем определило важнейшее значение ДГМЦ в развитии древних культур Украины, Подонья.

В настоящее время выделение в регионе группы изделий из чистой меди эпохи энеолита, постановка вопроса о концентрации погребений литейщиков катакомбных культур в Донбассе, выделение Северо-Восточного (Донецкого) центра металлообработки катакомбного времени, установление очевидного получения мышьяковистой бронзы на месте, значительный процент бронзовых изделий в погребениях в районе рудников (от 20 до 100) и другие косвенные данные определяют время функционирования металлургического центра на протяжении всей эпохи бронзы. Его размещение в мелкогорном Донецком кряже и в Приазовской гряде на стыке различных геофизических и геоморфологических зон (в «степном коридоре») обусловили его буферное положение между различными очагами металлообработки.

Завантажити PDF